Мистецтво дозволяє побачити більше. Воно вчить помічати світло, цінувати фактуру старого будинку, відчувати історію там, де ми звикли спостерігати буденність. На щастя, у Житомирі є люди, які дивляться на місто крізь об’єктив або переосмислюють його на полотні. Своїми роботами вони доводять, що натхнення можна знайти у будь-чому: зміні сезону, знайомій локації або у промені сонця, що падає на дах старого будинку.
Ми поспілкувалися з кількома житомирськими митцями: фотографами та художниками, які бачать наше місто по-особливому. Вони розповіли, що надихає їх творити та як бачити красу в буденності.
Художниця Галина Касянчук: «Мій Житомир — сентиментальний»
Коли туристи говорять про красу міста, вони зазвичай мають на увазі величну архітектуру. Та на думку художниці Галини Касянчук, справжньою магією Житомира є не будівлі. “Краса проявляється у природі Полісся, — каже вона. — В кожному дворику є свій скверик, садочок. І вони працюють разом із середовищем у дивовижному тандемі”.
Художниця розповідає, що знаходить натхнення у старому Житомирі: особливо, коли сонце сідає, і промені падають на червону цеглу, осінні дерева.
Для Галини місто — це не статична картинка, а змінна величина протягом життя. Художниця порівнює стосунки з містом із тим, як ми сприймаємо маму: “Помітила, що всі діти приймають рідне місто беззаперечно, як найгарніше. Бо в дитинстві твоя мама найгарніша у світі. Так ми сприймаємо, бо бачимо не очима, а серцем. В юності в Житомирі стає трохи затісно, але це притаманно віку, де важливі рух, динаміка, бунтарство”, — каже мисткиня.
Вона зізнається, що зараз Житомир ідеальний для її віку: можна бачити місто у фрагментах.
Картина “Кав’ярні Житомира. На Михайлівській” Галини Касянчук
“Мій Житомир трохи сентиментальний. Я його бачу таким: ось літня жінка виносить сміття, вона виходить на вулицю раз на день, готується до цього як до меси. Дідусь на лавці схожий на абата у цьому контексті. А разом вони навіть не головні герої у цій історії” — ділиться своїм баченням житомирська мисткиня.
Картина “Дощовий Житомир. Вниз по Великій Бердичівський” Галини Касянчук
На запитання, де вона знаходить сюжети, Галина відповідає, що це постійний процес. Це полювання за моментом, який може зникнути. “Тут бачиш складну фактуру кольорів на стіні, і розумієш, що треба зафіксувати, бо пройде певний час, і стіну зафарбують. А тут звичайна лавочка у дворику із кущем бузку виглядають гламурним дуетом”.
Іноді натхнення настільки близьке, що вона має цілі серії робіт, написані просто з вікна. «Коли я підхожу до вікна, то чую свій голос: “Це треба намалювати, — жартує вона. — Можна сказати, що це “прокляття вікна”, бо воно своєю рамою вже нагадує картину. А то й триптих”.
Картина “Зима. Ялинки на Житньому” Галини Касянчук
Саме тому її Житомир такий різний: “Він може сяяти у серпанку, мерзнути у сірому, грітися у старій цеглі… Бути м’яким під дощем або контрастним від сонця, акварельним чи графітним, провінційним і європейським одночасно”.
Картина «Осінь у місті. На розі вул.С.Бандери та Небесної сотні» Галини Касянчук
Порада від Галини Касянчук:
“Якщо ви бачите щось варте, на вашу думку, не поспішайте вмикати камеру на телефоні. Зупиніться, завантажте все побачене у власну пам’ять разом із запахами та звуками й вашим настроєм сьогодні. Ти починаєш цінувати більше те, що можеш втратити. В цьому контексті буденний маршрут стає особливим”.
Картина “Алея лип. вул.Небесної сотні” Галини Касянчук
Фотограф Іван Котенко: “Чим більше краси я бачу, тим менше бачу негативу”
Для фотографа Івана Котенка Житомир має особливе значення. Він зізнається, що дуже любить своє місто, адже саме тут пройшли найцікавіші дні його юності. Фотограф ділиться: особистий зв’язок з Житомиром переріс у творчість, де головною метою стало спіймати “життя в моменті”.
Житомирський фотограф Іван Котенко
Його підхід у мистецтві полягає у свідомій уважності. “Я постійно помічаю щось цікаве, — пояснює Іван. — Не завжди є під рукою камера, а телефон не підходить. Тому, знаючи локацію і час, можна йти та робити цікаві кадри. Іноді треба просто почекати. Часто одна й та ж локація виглядає дуже по-різному залежно від пори року, дня”.
“Фонтан осінній” — світлина Івана Котенка
Улюбленим часом Івана Котенка є ті моменти, коли місто ще спить або вже готується до сну. Він любить спостерігати за Житомиром в ранкові години та ловити особливий вечірній вайб. На його фотографіях життя в моменті, де кожна локація — це частина одного цілого, хоча й може виглядати як окремий персонаж.
“Захід сонця” — світлина Івана Котенка
Але найцікавіше те, як цей процес змінює самого Івана та його аудиторію. “Чим більше я бачу краси в цьому місті, тим менше бачу негативу, — зізнається він. — Підписники дякують за те, що я відкриваю для них кращі сторони міста”.
“Туман” — світлина Івана Котенка
Порада від Івана Котенка:
“Люди звикли ходити одними й тими ж маршрутами, тому не помічають красу навколо. Можна змінити маршрут, вийти раніше, прогулятись в дощ, чи сніг, чи туман…”.
«Житомир» — світлина Івана Котенка
Художниця Тетяна Лаврінець: “Я колекціоную місця щастя”
Для художниці Тетяни Лаврінець цінність локацій міста вимірюється не стільки архітектурою, скільки людськими спогадами. “Житомир — це рідні місця для мене та моїх близьких, — каже вона. — Якщо для мене певна локація — просто пам’ятка, то для інших це може бути спогад дитинства, улюблене місце, місце щастя. Я колекціоную ці світлини в різних ракурсах та настроях”.
Житомирська художниця Тетяна Лаврінець
Її творчість — це унікальний синтез. Вона знаходить сюжети не лише під час прогулянок, помічаючи “цікавий ракурс”, чи у світлинах в інтернеті. Натхнення приходить звідусіль: “Іноді, думаю, тут я заміню оці форми на клумбу і буде гарний малюнок, — ділиться Тетяна. — Іноді сюжет для малювання знаходжу в розмові. Також сюжет можу почути в пісні, натяком, і розумію, яка в мене викликала асоціація”.
Картина «Вулиця Михайлівська. Житомир» Тетяни Лаврінець
Тетяна зізнається, що у своїй роботі вона, як і фотограф, часто залежить від світла. Але вона не просто «ловить» реальність, а може її змінювати: “Можна почати писати в похмуру погоду, а потім те ж місце сфотографувати в сонячну і завершити картину світлою”.
Картина «Бесідка, Житомир» Тетяни Лаврінець
Її палітра — це постійний пошук між двома крайнощами: від лаконічної графіки «чорним по білому» до глибоких олійних фарб. Вона точно знає, які кольори передають її Житомир: “Я люблю теплі відтінки світла та ультрамаринові тіні”.
Картина «Житоміръ. Кіевская улица (за старовинним фото)» Тетяни Лаврінець
Тетяна ділиться, що знаходить романтику у буденних ритуалах: “Старовинна архітектура має свій шарм. Люблю бачити ввечері водонапірну вежу, проїжджаючи повз тролейбусом. Гра світла і тіней. Люблю вечір, він романтичний”.
Картина «Житомир. Міст» Тетяни Лаврінець
Порада від Тетяни Лаврінець:
“Життя буденне навіть в мене. Але щодня можна бачити особливі моменти. Без «сірих» днів не було б сонячних. Моя порада — ходити улюбленими дорогами, оточувати себе хорошими людьми, слухати приємну музику, бачити красу навколо”.
Картина «РАГС. Маєток нотаріуса Філіпова. Житомир» Тетяни Лаврінець
Фотографка Вікторія Несвітій: “Треба знову навчитися бути дитиною, яка все бачить вперше”
Є поширений міф, що у Житомирі нічого фотографувати. Втім Вікторія Несвітій категорично не погоджується з такою думкою: “Я завжди кажу: якщо вам “нічого фотографувати”, значить ви просто не шукали”. Вона не женеться за ідеальними картинками, а шукає атмосферу.
Житомирська фотографка Вікторія Несвітій
На думку Вікторії, Житомир — місто, яке потрібно відчути. “Я бачу тут тепло, деталі та спокій, якого не знайдеш у метушливих мегаполісах. Моє місто затишне, наче рідний дім”, — розповідає фотографка. Житомир має особливий характер: він зелений, меланхолійний та трошки ностальгійний. Але на першому плані завжди затишок.
Зимовий Житомир очима Вікторії Несвітій
Любов до знімання міста почалася з простого: “Пам’ятаю, це було на одній з маленьких, старих вуличок. Після обіду сонце визирнуло, і його промінь “прошив” пил у повітрі, а на старому ґанку лежав кіт. І це поєднання — тепле світло, затишок і тиша — було ідеальним. Я просто дістала телефон і сфотографувала. Тоді я зрозуміла: не треба шукати; треба просто помічати”.
Житомир очима Вікторії Несвітій
На відміну від багатьох, Вікторія обожнює “погану” погоду. “Осінній дощ або ранковий туман роблять місто ніжним, прибирають різкі фарби й залишають лише чисту, акварельну атмосферу”. Її улюблений час доби — світанок. “Коли місто ще спить… Це дуже жіночий час, повний сподівань і тиші”.
Житомир очима Вікторії Несвітій
Порада від Вікторії Несвітій:
“Почати бачити красу в буденному маршруті — це просто! Треба знову навчитися бути дитиною, яка все бачить вперше. …Хоча б п’ять хвилин ідіть дуже-дуже повільно, як на прогулянці. Не біжіть. Ви одразу побачите цікаві тіні… Фотографія – це насамперед про любов. Любіть своє місто, і воно відповість вам взаємністю”.
Житомир очима Вікторії Несвітій
Художниця Майя Левчук: “Житомир — місто контрастів”
Кожне місто неповторне по-своєму. Цю думку підтверджує художниця Майя Левчук. Для неї Житомир — це місце, де старовинні храми, модерністські споруди, мозаїки переплітаються з новими кав’ярнями та будинками. І саме ці контрасти, на її думку, є магнітом для творчої людини.
Житомирська художниця Майя Левчук
Особливу увагу Майя приділяє старим спорудам, яких у місті залишилось не так багато. Художниця зізнається, що це і визначає її особисту місію: “Що не знищила Друга світова війна, знищив радянський окупаційний режим. В наш час багато унікальних споруд руйнується. Тому хочеться залишити для нащадків нашого міста в картинах і замальовках його старовинні споруди та краєвиди, які з шаленою швидкістю змінюються. Можливо, по цих зображеннях будуть згадувати Житомир, яким він був”.
Картина “Різдвяний сніг” Майї Левчук
В роботах Майї Левчук Житомир різний: романтичний у дощову погоду, радісний у час різдвяних вогників, веселий під сонячним промінням та загадковий, коли вулиці та сквери вдягаються в осіннє вбрання.
Картина “Весняний день” Майї Левчук
“Я люблю це місто і захоплююсь ним завжди. Я на цих вулицях росла і стала такою, яка є. Я скільки себе пам’ятаю, любила малювати, а перші свої будинки намалювала в чотири роки”, — розказує Майя.
Картина “Літня злива” Майї Левчук
Її улюблені мотиви — це серце міста (вул. Михайлівська та Свято-Михайлівський кафедральний собор) і душа міста (Шодуарівський парк у різні пори року). Роботи художниці мають різний настрій. Вона зізнається: “Мій Житомир такий, яким є життя: то похмурий, то радісний, то мрійливий і закоханий у щасливе майбутнє”.
Картина “Житомир” Майї Левчук
Порада від Майї Левчук:
“Треба любити життя, любити те, чим займаєшся, свою землю, своїх близьких, і тоді кожен листок на дереві буде дивовижним. Небо буде здаватись чистішим і яскравішим, вулиці, якими ти йдеш, будуть неповторні, хоч ти проходиш тут кожного дня. Все починається з любові”.
Картина “Подорож в минуле” Майї Левчук
П’ять митців та п’ять унікальних поглядів. П’ять доказів того, що Житомир — багатогранне місто з цікавими локаціями та теплою атмосферою. Для Галини Касянчук він — сентиментальний і живий, як природа Полісся. Для Івана Котенка — це улюблене місце його юності та життя в моменті, яке розкривається в особливому ранковому та вечірньому вайбі. Для Тетяни Лаврінець Житомир — це колекція “рідних місць”, наповнених спогадами та місцями щастя її близьких. Для Вікторій Несвітій — це затишний рідний дім, ностальгійний і меланхолійний, як «бабусина вітальня». А для Майї Левчук — це місто контрастів та застигла історія, архітектуру якого вона прагне зберегти для нащадків.
Що ж доводять ці п’ять історій? Мабуть, головне — це не місто “нудне”, це ми буваємо неуважні. Житомир — як дзеркало. Він готовий відобразити все, що ви шукаєте: затишок, щастя, магію природи чи застиглу історію. Митці Житомира показали нам, як це роблять вони. Тепер спробуй і ти уповільнитись на звичному маршруті та побачити місто унікальним поглядом.