Для більшості українців 22 січня — це день урочистого Акту Злуки у Києві в 1919 році. Та бекстейдж цієї події набагато цікавіший. Її епіцентр знаходився за 140 кілометрів на захід — у Житомирі. Саме у критичні моменти в 1918 та 1919 роках наше місто двічі ставало фактичним центром ухвалення рішень. Поки Київ був під загрозою, у будівлях, повз які ти щодня ходиш за кавою, вирішувались важливі державницькі питання.
Ми розповімо повну історію української Соборності через призму рідного міста: від законодавчих змін на початку минулого століття до важливості свята у сьогоденні.
Кабінети та коридори Житомира: як працював уряд УНР у 1918–1919
Щоб 22 січня 1919 року в Києві змогли зачитати історичний Універсал, державний апарат мав працювати як годинник. Але як це зробити, коли більшовики наступають? Саме тому уряд УНР та Директорія були змушені шукати інший прихисток. І їхньою головною базою став Житомир. Саме у нашій області були прийняті деякі доленосні рішення.
Але не думай, що уряд зустрічали з хлібом-сіллю та ключами від кращих кабінетів. Коли Центральна Рада прибула до міста в січні 1918-го, місцева Дума… злякалася. Депутати боялись, що присутність уряду перетворить Житомир на мішень для більшовицької артилерії, як це сталося з Києвом. Тому спочатку міністрам відмовили у приміщеннях. Саме тому головні закони країни писали просто у вагонах потяга на житомирському вокзалі. Лише згодом, коли ситуація стабілізувалась, уряд переїхав у розкішний будинок Дворянського зібрання (на жаль, ця будівля на Великій Бердичівській була зруйнована у Другу світову).
У лютому 1918 року УНР ухвалила інноваційне рішення про перехід з юліанського на григоріанський календар. Підготовка та обговорення реформи частково відбувалися у Житомирі. Фінальне голосування провели у Коростені, під час переміщення уряду через загрозу більшовицького наступу. Звичайним житомирянам реформа принесла ще той стрес: плутанина з виплатами, датами народження… Але це був дійсно необхідний крок — «геть від Москви».
Ти можеш здивуватись, але гривня теж має житомирську «прописку». 1 березня 1918 року Мала Рада УНР ухвалила закон про грошову одиницю, і основною валютою стала гривня, що мала замінити різноманітні царські рублі, «керенки» та німецькі марки. Це рішення ухвалювали саме під час перебування урядових органів у Житомирі. Гривня ділилась на 100 шагів. Тож, тримаючи у руках сучасну купюру, пам’ятай, що її поява — це історичне рішення родом з нашого міста.
Після урочистого проголошення Акту Злуки в Києві (22 січня 1919 року), ейфорія тривала недовго. Вже у лютому Директорія УНР та урядовці ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки) змушені були відступити до Житомира. Саме тут ідея єдності проходила справжню перевірку на практиці. Житомир став містом зустрічі двох різних культур і підходів до управління. Це був поступовий і непростий процес взаємного розуміння, без якого справжня Соборність була б неможливою.
«На вічні часи»: як Іван Огієнко узаконив День Соборності
А чи задумувався ти, чому ми взагалі відзначаємо 22 січня як державне свято? За це ми маємо дякувати нашому земляку. Єпископ Іван Огієнко з Житомирщини зробив свій значний внесок в процес об’єднання українських земель. Як зазначає професор Микола Тимошик, дослідник життя видатного діяча, саме Огієнко подав на розгляд Директорії та Ради міністрів УНР законопроєкт, що затвердив 22 січня як державне свято — День Соборності — «на вічні часи».
Сам Іван Огієнко залишив яскраві спогади про ту історичну середу 1919 року. Він згадував залиту сонцем та снігом Софійську площу, переповнену людьми та військовими. Тоді весь Київ потопав у церковних дзвонах. Для проведення свята Огієнко залучив артиста Миколу Садовського, який велично виїхав на площу верхи та в гетьманському вбранні.
Урочистості вражали масштабом: молебень за участі шести єпископів, нескінченні хори та читання Універсалу Федором Швецем. Було оголошено й про об’єднання Галицької Національної Ради з УНР. «А дзвони дзвонять, а духовенство співає, а війська – куди око тільки бачить. Учнів – безконечне число. Цей день оголосив я вільним від занять. Три дні дзвонила вся Україна…», — із захопленням писав Огієнко про цей день.
Більшовики пізніше назвали цю дату «контрреволюційним святом» і намагалися стерти її з пам’яті, знищуючи будь-які згадки. Але завдяки таким людям, як Огієнко, пам’ять вижила.
Живий ланцюг Соборності у 1990 році
Хоч Радянський Союз у 1990 році все ще існував юридично, він вже фактично тріщав по швах. Для українців цей рік став символічним, адже саме тоді був повторений Акт Злуки: наші співгромадяни утворили живий ланцюг єдності від Івано-Франківська до Києва.
За мінімальними оцінками, до акції долучилися понад 3 мільйони людей. Житомир був однією з ключових ланок цього 700-кілометрового маршруту. Підготовка до події почалася ще у 1989 році. Ініціатором виступив Народний Рух України. Організатори вирішили, що люди мають стояти з синьо-жовтими прапорами. Але тут виникла проблема: у переддень акції в усіх магазинах Житомира раптово зникла тканина синього та жовтого кольорів.
Старожили та учасники подій були впевнені: це була вказівка «згори» (від КДБ чи партійної верхівки), щоб візуально зірвати акцію або зробити її менш яскравою. Влада боялася цієї символіки. Проте житомирян це не зупинило: кравчині дістали старі запаси, люди купували білу тканину та фарбували її вручну. Крім того, активісти робили прапорці з цупкого паперу, розфарбовуючи їх аквареллю та гуашшю.
Сам ланцюг тягнувся від початку Богунії, через усе місто, до виїзду на київську трасу. На підтримку приїхали делегації з Івано-Франківська. Святослав Васильчук, організатор «Живого ланцюга» у Житомирі, згадував цей момент так:
«Майво цих прапорів люд сприймав прекрасно. Ви знаєте, таке піднесення було, що от починається буквально відлік нової епохи. Знову жовтогаряче сонце свободи сходить на блакитному українському небосхилі».
Це був перший справжній День Соборності ще в радянській Україні.
День Соборності: що зараз?
У Житомирі традиція «Живого ланцюга» повернулась після 2014 року. Саме тоді житомиряни вперше з’єднали вулицю Михайлівську з майданом Корольова: курсанти військового інституту розгорнули величезний прапор, а люди стали пліч-о-пліч.
Щороку 22 січня у місті та області проводять патріотичні заходи та флешмоби. Так, у 2016 році понад тисяча житомирян вийшли на майдан Корольова, щоб утворити символічне коло єднання без жодної політичної символіки. Взявшись за руки, люди різних поколінь спільно виконали Гімн та помолилися за тих, хто боронить нашу незалежність.
Яскравим був День Соборності 2023 року: тоді живий «ланцюг єдності» з’єднав кордон Житомирської та Рівненської областей. А в самому Житомирі на стадіоні юні спортсмени розгорнули велетенський 25-метровий прапор України.
Наше місто у найважчі часи стало фортецею державності. Для нас День Соборності — це в першу чергу розуміння, що схід та захід — єдиний організм, який бореться за виживання та процвітання. Це в тому числі й волонтери з Житомирщини, які везуть допомогу у прифронтові міста. Це дрони для фронту, куплені житомирським бізнесом. Це всі ми, хто бажає жити у вільній та єдиній Україні.