Симбіоз міського середовища з природою. Якою є палітра Житомира?

Джерело: Pragmatika.media

Sadolin Visualizer App — додаток-помічник, який допомагає «приміряти» будь-який відтінок до стін помешкання та знаходити натхнення і творчі рішення в ідеальній палітрі фарб Sadolin. Продовжується цикл проєктів «Sadolin City Visualizer: палітра твого міста». У проєкті Pragmatika.media шукають кольорові паралелі в пейзажах і міській архітектурі, виокремлюють палітру та створюють розповіді-інтерв’ю з архітекторами й митцями про те, що їх надихає. Наступне місто, про яке розповіли, — Житомир.

Видові точки Житомира

Житомир має складну та багатошарову історію. За легендою, зафіксованою богословом XIX століття Миколою Трипольським у праці «Історичні дані про місто Житомир, Волинської губернії», місто було засноване близько 884 року дружинником київського князя Аскольда на ім’я Житомир. Від цієї версії походить патронімічне пояснення назви міста. Словацький учений Павел-Йозеф Шафарик висловлював припущення, що Житомир міг бути пов’язаний із племінним об’єднанням житичів, однак це не має прямих історичних підтверджень. Також існували версії про походження назви як торговельного центру, пов’язаного з обігом жита. Археологічні дослідження 1982–1983 років у центральній частині міста виявили матеріали, які датуються XI століттям, що підтверджує раннє існування поселення на цій території.

Донині в Житомирі збереглося небагато пам’яток, які відображають тривалу історичну безперервність міського середовища. Значні втрати спричинили події Другої світової війни, під час якої було зруйновано близько 40% житлового фонду. У повоєнний період відбулася масштабна перебудова міста з переважанням типової радянської забудови та частковою втратою історичних об’єктів.

Ключовою характеристикою сучасного Житомира є його природний каркас. Голова громадської організації «Житомирські ентузіасти» Кирило Онацький зазначає: «Сьогодні це багато в чому класичне пострадянське місто. Але його унікальність — у симбіозі міського середовища з природою. Місто має дуже сильний ландшафт: річку Тетерів, скелі, парки, перепади висот, неймовірні видові точки. І саме це створює особливий характер Житомира».

Головна архітекторка міста Ольга Бронштейн описує унікальність міського простору так: «Житомир для мене — це приклад компактного та дуже людяного міста. Тут практично в будь-який район можна дістатися за 15 хвилин, і в цьому сенсі він відповідає сучасним європейським принципам 15-хвилинного міста, де основні функції життя розташовані поруч із людиною. Водночас Житомир — надзвичайно зелене місто. Майже кожен район має свою природну домінанту чи простір, де можна сповільнитися: схили, водойми, сквери, природні ландшафти. Це місто не про агресивний ритм мегаполіса, а про баланс між урбаністикою та природою. Саме ця близькість до природи формує особливу атмосферу».

Однією з ключових історичних точок є Замкова гора — територія первинного формування міста. Тут розташовувалася середньовічна фортеця, яка не збереглася до сьогодні. Архітектурний ансамбль цієї зони формують міський магістрат XVIII століття, Хрестовоздвиженська церква (1900), катедральний костел Святої Софії з дзвіницею (1737–1751), вікаріат (1909) та інші споруди. На території встановлений пам’ятний знак із роком «884», що відсилає до легендарної дати заснування міста.

Геологічне положення Житомирщини на межі Українського кристалічного щита визначило важливість каменю як базового будівельного матеріалу. Регіон є джерелом чорного габро, сірого граніту, червоного лезниківського граніту (Хорошівське родовище) та лабрадориту з Головинського родовища. Лабрадорит вирізняється оптичним ефектом іризації, завдяки якому поверхня каменю має характерні сині та зелені відблиски.

Ці матеріали широко використовувалися в архітектурі не лише Житомира, а й інших міст України. Зокрема, житомирський лабрадорит і граніт застосовані в оздобленні станцій київського метрополітену, будівлі Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Брутальність каменю й тендітність природи

У Житомирі місцевий граніт і лабрадорит формують основу міського простору та визначають характер забудови. Як пояснює Ольга Бронштейн, архітектуру міста складно читати через окремі будівлі — вона розкривається через середовище загалом: рельєф, перепади висот, панорами і взаємодію забудови з природним ландшафтом.

Міський простір формує послідовність локальних маршрутів і точок спостереження. Одним із них є пішохідна вулиця Михайлівська, яка веде до водонапірної вежі кінця XIX століття. Споруда із червоної цегли контрастує з переважно сірими кам’яними відтінками забудови та є одним із візуальних орієнтирів центру міста.

Далі маршрут прямує до Шодуарівського парку-памʼятки, де природний камінь активно використано в організації простору. Кам’яні сходи та елементи огорожі садиби Шодуара були створені в XIX столітті за участі каменяра Вацлава Длоугого з використанням місцевого граніту й адаптацією до складного рельєфу над річкою Тетерів.

Однією з головних точок маршруту став і підвісний міст через Тетерів, збудований у 1980-х роках. Він розташований на висоті 43 метри над річкою та з’єднує центральну частину міста із зоною відпочинку. З мосту відкривається панорама на скелясті береги й долину Тетерева. Однією з ключових природних домінант цього ландшафту є скеля Голова Чацького, розташована в Житомирі. Вона сформована виходами гранітів Українського кристалічного щита та є одним із найхарактерніших геологічних утворень міського середовища.

«Житомир досить стриманий за кольорами: камінь, зокрема граніт, сірі, бурі, природні відтінки. Але в цій стриманості є яскраві вкраплення», — говорить Кирило Онацький.

Одним із таких виразних кольорових акцентів є Житомирський краєзнавчий музей (колишній палац єпископа), розташований неподалік Замкової гори. Його бароковий фасад має насичений блакитний колір із білим ліпним декором.

Ще одним важливим об’єктом історичної забудови центру є будівля Житомирської обласної філармонії імені Святослава Ріхтера. Споруджена в 1858 році як міський театр за проєктом архітектора Івана Штрома, вона вважалася однією з найсучасніших театральних споруд свого часу. Особливу увагу приділяли не лише конструктивним рішенням, а й акустиці та внутрішньому оформленню залу. До оздоблення інтер’єрів залучали італійських майстрів, а стелю прикрашали декоративні розписи з музичними й алегоричними мотивами. Зовні будівля вирізняється світлою палітрою фасаду та пластичним декором.

Окремий пласт міської архітектури Житомира формують громадські споруди другої половини ХХ століття, насамперед будівлі модерністського періоду. Одним із характерних прикладів є кінотеатр «Жовтень» на Новому бульварі. Його фасад прикрашений масштабним мозаїчним панно художниці Світлани Зеленої, багряно-червона гама якого помітно виділяється на тлі спокійної навколишньої палітри.

Сучасний візуальний код Житомира неможливо уявити без його індустріально-космічного пласта. Символом цієї епохи став Національний музей космонавтики імені Сергія Корольова, а саме будівля його головної експозиції. Це унікальний зразок космічного футуризму. Тут експонується колекція космічної техніки та спорядження, де є оригінальні артефакти, що побували в космосі.

Міжзоряна тема в міському середовищі розвивається і через монументальне мистецтво другої половини ХХ століття. Одним із найвідоміших прикладів є панно «Сузір’я космосу» на фасаді колишнього кінотеатру «Космос». Створене наприкінці 1980-х років за ескізом житомирського художника Олександра Костюка, воно виконане в техніці смальти й металевих вставок і поєднує абстрактні космічні мотиви, знаки зодіаку та символіку зоряного простору.

«Житомир для мене — досить брутальне місто з відчутною камʼяною, гранітною текстурою. Причому цей граніт різнобарвний: із бурими, синіми, сірими вкрапленнями. І все це поєднується з тендітністю природи, свіжістю, зеленню, водою», — Кирило Онацький

У 2026 році мозаїку вирішили демонтувати з метою подальшої реставрації та консервування. Йдеться про обережне зняття смальти з максимально можливим збереженням автентичного матеріалу та подальшу інтеграцію твору в нову забудову на місці колишнього кінотеатру.

Кирило Онацький також згадує окремий спектр кольорів, представлений мозаїчними фонтанами та панно в парку Шодуара, створеними близько 46 років тому житомирськими художниками-монументалістами. Об’єкти були реалізовані напередодні Олімпіади-80 у межах благоустрою парку, який тоді зазнав комплексної реконструкції. Авторські роботи виконували сім художників: кожен із них розробляв ескіз і самостійно втілював його в матеріалі, працюючи зі смальтою та підбираючи кольорову палітру.

Зміни на рівні міського середовища

Сьогодні Житомир намагається працювати не лише з власною історією, а й із сучасною міською ідентичністю. Йдеться не тільки про архітектуру чи благоустрій, а й про те, як місто візуально та змістовно представляє себе мешканцям і зовнішньому світові.

Кілька років тому команда ГО «Житомирські ентузіасти» працювала над альтернативною айдентикою міста, намагаючись відійти від звичних уявлень про нього. За словами Кирила Онацького, основою стали ті образи, які формують Житомир у повсякденному сприйнятті: «Житомир для мене — досить брутальне місто з відчутною камʼяною, гранітною текстурою. Причому цей граніт різнобарвний: із бурими, синіми, сірими вкрапленнями. І все це поєднується з тендітністю природи, свіжістю, зеленню, водою».

Однією з ключових ідей стало переосмислення космічного виміру Житомира. «Ми хотіли показати інший бік Житомира — місто, з якого почалась космічна ера. Через постать Сергія Корольова, житомирянина, який відкрив космос для людства, ми закладали дуже просту ідею: все можливо», — зазначає пан Кирило. За його словами, айдентика навмисно отримала темну, дещо таємничу атмосферу з космічними мотивами, але водночас її доповнили яскравими ілюстраціями та деталями, які створюють відчуття легкості.

Паралельно місто змінюється і на рівні міського середовища. За словами архітекторки Ольги Бронштейн, останніми роками одним із найважливіших результатів стало створення нових громадських просторів: «Сьогодні це місця, де постійно є люди, де немає вільних лавок, де містяни можуть відпочити, поспілкуватися, просто побути в безпечному й комфортному середовищі. Під час війни такі простори стали особливо важливими і для ментального здоров’я людей».

Водночас розвиток міста, за словами Ольги Бронштейн, неможливий без системного підходу до архітектури й планування: «Місто повинне розвиватися відповідно до детального планування та якісних архітектурних рішень, а не ситуативних компромісів».

Подібний підхід підтримують і міські активісти. Кирило Онацький переконаний: «Для Житомира важливо працювати у двох масштабах одночасно: оживляти великі знакові об’єкти і створювати маленькі, але якісні зміни поруч із людьми — у дворах, алеях, скверах, біля води, у звичних щоденних маршрутах».

Хорошим знаком для Житомира є те, що в місті поступово формується стала культура професійного й публічного обговорення розвитку міського середовища. Останніми роками активність архітектурної та урбаністичної спільноти помітно зросла. Значною мірою це сталося після проведення першого заходу Urban School у Житомирі.

«Після цього почали формуватися нові урбаністичні спільноти, з’явилися незалежні ініціативи, активісти, публічні дискусії. Сьогодні вже вдруге організовується форум “Урбан Весна”, і це дуже хороший показник того, що місто починає формувати власну культуру обговорення урбаністики», — підсумовує Ольга Бронштейн.