Джерело: Рубрика
Житомирська група “Собака допомагає жити” (Dog Helps to live) проводить сеанси психоемоційної підтримки для військових і цивільних, допомагаючи пацієнтам відкритися. Чим ця практика відрізняється від каністератії, чому з військовими працювати складніше і як ця взаємодія впливає на самих собак, читайте в нашому матеріалі.
Часом біль залишається невисловленим
Про те, що болить, важко говорити. Про страх, злість, втрати, з якими неможливо змиритися. Багато з цього залишається непроговореним, невиплаканим, таким, що поступово руйнує зсередини. У шпиталях це особливо помітно: часом військові замикаються в собі, відсторонюються від світу.
Класичні формати психологічної допомоги не завжди спрацьовують: іноді людина просто не має сил на розмову, не готова дивитися в очі іншій людині, не хоче нічого пояснювати.
Собаки підтримують своєю присутністю
З 2022 року в Житомирі працює група емоційної підтримки “Собака допомагає жити“, яку разом із колегами створила кінологиня з двадцятирічним досвідом Катерина Стрілець. Собаки цієї волонтерської ініціативи не є тваринами-терапевтами. Вони приходять до поранених військових, у психіатричні лікарні, спецшколи чи інклюзивно-ресурсні центри не для того, щоб лікувати. А щоби підтримати, побути поруч і… розтопити кригу.
На сьогодні учасницями житомирської групи “Собака допомагає жити” (Dog Helps to live) є звичайні жінки, які мають і люблять собак — Катерина Стрілець, Надія Торчук і Катерина Гаврильченко. До початку повномасштабного вторгнення вони займалися з собаками просто як цивільні кінологині або заводчиці.
“Я думаю, війна багато кого змінила. Ми вирішили об’єднатися і також допомагати. Бо, маючи великий досвід роботи з собаками, знали, що вони здатні знижувати стрес та покращувати емоційний стан людини. Так з’явилася наша група емоційної підтримки”, — розповідає засновниця групи Катерина Стрілець.
На початку своєї діяльності волонтерки налагоджували співпрацю з закладами через благодійні фонди. Згодом кінологині почали організовувати виїзди самостійно.
Тривалий час група “Собака допомагає жити” регулярно працювала в психіатричній лікарні — цей напрямок команда вважає одним із найефективніших і найбільш корисних у своїй практиці. Також вони проводили виїзні зустрічі в таборах для дітей ВПО, а нині зосереджуються переважно на спеціалізованих школах. Відвідування військових госпіталів — окремий і дуже важливий напрям роботи.
Учасниці групи кажуть, що не сумнівалися в тому, що собаки будуть корисними в таких вразливих просторах як шпиталі та лікарні, зможуть контактувати з травмованими війною людьми:
“Ми підібрали таких собак, що були впевнені в них. Всі собаки нашої групи вміло відчувають емоційний стан людей”, — каже Надія Торчук.
За словами учасниць ініціативи, собаки, які нині навідуються у медичні заклади, мають саме ті якості, що потрібні для емоційної підтримки. Команда є багатофункціональною: у групі працюють джек-рассел-тер’єри Азарт та О’Хара та золотисті ретривери Джесі, Сандра і Майк. Завдяки різним темпераментам і навичкам собаки можуть відповідати потребам різних пацієнтів, від дітей до військових із важкими психоемоційними станами.
Джесі, Сандра і Майк — великі, спокійні, дружелюбні, лагідні з шовковистою шерстю. Їх можна погладити, полежати з ними, пообійматися. Азарт і О’Хара — маленькі, веселі, комунікабельні, навчені різним командам. Вони дуже контактні, мають нуль агресії, емпатійні. Активні, але й гарно “гальмуються”. Собаки знають багато трюків, з ними можна побігати та пограти в різноманітні ігри.
Основне завдання емоційної підтримки за участі собак — відволікти від пережитого, дати відчуття безпеки, позитивні емоції, переключити з тривожних думок. Під час таких сеансів собака може допомогти більш ефективно відпрацювати психологу — вона знижує напругу, допомагає пацієнтові піти на контакт і легше відкритися. Зустрічі з собаками проходять в індивідуальному або груповому форматах.
“Основна робота відбувається між психологом і пацієнтом, а собака з кінологом — це нібито місточок, який допомагає налаштувати цей контакт і підвищує ефективність роботи психолога”, — пояснює Катерина Стрілець.
Вона наголошує: взаємодію собак групи Dog Helps to Live не варто ототожнювати з класичною каністерапією. Основна різниця полягає у форматі роботи. Собаки емоційної підтримки працюють з людиною через ресурс — їжу або іграшку. Саме через ці інструменти найчастіше вибудовується контакт і комунікація.
За словами кінологині, з дітьми собаки починають спілкуватися швидше й легше, а от з військовими “дуже складно”.
“Часто військових потрібно просто розворушити”, — говорить Катерина Стрілець
Волонтерки розповідають, дуже часто, коли вони приходять із собаками у групи психологічної підтримки військових, картина однакова: відсторонені погляди, відсутність посмішок. Захисники не йдуть на контакт, навіть один від одного сідають подалі. Всім своїм виглядом демонструють, що не налаштовані на спілкування.
“Спочатку ми показуємо, що наші собаки вміють — команди, трюки, гра з м’ячем. Пропонуємо військовим встати і самостійно попрацювати з собаками. А ви навіть не уявляєте, як складно їх підняти зі свого місця! І коли перший піднявся, то частіше всього за ним встають інші. Поки одні собаки виконують команди та трюки, інших собак ми залишаємо біля найбільш закритих військових. Самі відходимо. І через певний час вони починають гладити собаку”, — ділиться подробицями візитів Катерина Стрілець.
Вже через 15 хвилин таких обережних жестів атмосфера в групі змінюється.
“Ми це завжди відчуваємо фізично. Військові починають посміхатися, розмовляти, фотографуватися з собаками, хтось просить зняти відео, як собака виконує його команди, щоб надіслати рідним. Починають розповідати про собак з позицій, різні історії. Ось так «крига тане»”, — говорить волонтерка Dog Helps to Live Катерина Гаврильченко. За фахом вона психологиня, але 15 років займається з собаками як кінологиня.
“Це неймовірні тварини, і вони можуть надати реальну допомогу людям. У нас є багатий позитивний досвід і з дітьми, і з військовими — коли люди оживали, очі починали світитися після наших занять”, — каже Катерина Гаврильченко.
Катерина Стрілець ділиться спостереженнями: реакція військових на собак зовсім інша, ніж цивільних.
“Військові не довіряють людям, вони можуть довіритись, мабуть, лише тваринам. Водночас собаки дуже добре розуміють, до кого вони приїхали. Вони зчитують людину, відчувають її стан. І ненав’язливо хочуть їй допомогти.”
Кінологиня згадує випадок у поліклініці при Житомирському базовому військовому шпиталі. На вулиці сидів військовий після поранення, чекав своєї черги, він не реагував ні на собак, ні на те, що відбувається поруч. Один із вихованців Катерини, джек-рассел-тер’єр Азарт, застрибнув на лавку та сів біля чоловіка. Певний час собака просто був поруч, та через деякий час військовий звернув увагу на свого мовчазного сусіда та почав його гладити. Для собаки це був маркер — Азарт потягнувся до людини, а ще через хвилину ліг військовому на коліна. Так вони і сиділи весь час разом, поки чекали чергу.
“Після цього випадку я завжди на зустрічах з військовими садила Азарта біля тих, хто не йшов на контакт, і залишала їх наодинці. І через певний час людина починала спілкуватися з собакою, посміхатися”, — говорить Катерина Стрілець.
Також у команді є чудова собака породи золотистий ретривер Джесі. Це собака, яка постійно посміхається і дуже любить, щоб її гладили. Вона завжди самостійно бачить в групі найбільш закритих, підходить до них. І, як кажуть самі волонтерки: дивлячись на Джесі, неможливо їй відмовити та не пригорнути.
“Часто були випадки, коли військові брали собаку і відходили далеко від нас. Сиділи з собакою самі, обіймали його. Після такого сеансу військові самі починали розмову, посміхалися, розповідали історії. А ми, повертаючись додому, відчували, що саме сьогодні за допомогою наших чотирилапих друзів принесли трохи позитиву, підняли настрій, розслабили, зняли скутість у наших хлопців”, — розповідає Катерина Стрілець.
За даними наукових досліджень, під час взаємодії людини і собаки рівень кортизолу (гормону стресу), у людей знижується, а рівень окситоцину (гормону щастя) — одного з найважливіших гормонів, які відповідають за почуття довіри, соціальну взаємодію та поведінку людини в суспільстві, зростає. Водночас у собак кортизол навпаки може підвищуватися, і це вказує на значну напругу тварини, які забирають на себе людські переживання.
Саме тому собаки емоційної підтримки мають бути не лише комунікабельними та дружелюбними, а й обов’язково із сильною, стабільною нервовою системою.
“Вони дуже виснажуються. На початку ми про це не знали і їздили дуже багато. Але у тварин теж буває вигорання, є собаки-емпати, які дуже багато віддають своєї енергії. Зараз ми не відвідуємо заклади частіше ніж два рази на тиждень. І одне заняття повинно тривати не більше 45 хвилин”, — розповідає Катерина Стрілець.
Щоб собаки краще відновлювались, кінологині використовують якісні корми, вітаміни, дають час на відпочинок, вчать їх відпочивати під час роботи.
“Також слідкуємо за їхньою мовою тіла, сигналами. Бо саме мова тіла собаки може сказати багато про що. Якщо собака позіхає, облизується, відвертається, це вже сигнали стресу. І на це треба звертати увагу”, — зауважує Надія Торчук.
Катерина Стрілець додає: бувають випадки, коли військові можуть схопити і навіть боляче стиснути шкіру собаки. Але це відбувається ненавмисно, наприклад, через судому.
“І до цього теж треба бути готовими, собака не має проявити агресії в такому випадку”, — говорить кінологиня.
Вона зізнається, що дуже часто відчуває провину перед чотирилапими: “Бо не собака вибрав для себе цей шлях, а ми. Тому наше завдання не перевантажувати тварин і робити все для їхнього відновлення”.
В Dog Helps to live зазначають, Україні потрібні чіткі правила або стандарти роботи собак емоційної підтримки. Зараз ця діяльність базується чисто на волонтерських засадах. За кордоном — це робота, за яку люди отримують заробітну плату та повне забезпечення собак.
Наразі ініціативі дуже бракує місця, де б вони могли проводити зустрічі емоційної підтримки для всіх, хто цього потребує.
“Основний недолік у нашій роботі — відсутність системності. Ми виїжджаємо до різних закладів, але такі запрошення не мають постійного характеру. Для стабільної роботи нам бракує постійного простору, де можна було б регулярно проводити заняття. Це б значно підвищило ефективність нашої роботи”, — говорить Катерина Стрілець.
Вона розповідає, що команда вже зверталася з цим запитом до місцевої влади. Волонтеркам навіть пообіцяли надати приміщення — колишню більярдну. Однак на цьому процес зупинився: згодом вони отримали відмову, без пояснення причин.
Засновниця ініціативи також звертає увагу на недостатню зацікавленість медичних закладів. Вона та її колеги переконані: собаки можуть бути корисними не лише для психологічної підтримки, а й у фізичній реабілітації військових, правоохоронців, рятівників. Така співпраця могла б стати ефективною колаборацією — за умови більшої відкритості з боку медичних установ і реабілітологів до спільної роботи. Адже навчені тварини можуть суттєво підвищити мотивацію пацієнтів виконувати вправи.
“Наша мрія — не тільки сеанси психоемоційної підтримки, а й розробка реабілітаційних програм з застосуванням собак та втілення це в життя. Хотілось би, щоб наша влада у межах Житомира сприйняла таким проєктам, а не ігнорувала їх, бо це потрібно людям з певними проблемами”, — говорить Катерина Стрілець.
