Джерело: Транспорт Житомира
Житомирський трамвай: від першої вузькоколійки до електричного руху
Історія житомирського трамваю розпочалася наприкінці XIX століття, коли місто переживало період активного економічного та культурного піднесення. На той час у Житомирі проживало близько 90 тисяч мешканців, що виводило його в десятку найбільших міст України. Як столиця Волинської губернії, місто було важливим адміністративним та промисловим центром. «На всю Європу славилися лайкові рукавички, що вироблялися на фабриці Гілярія Трибеля, гнуті меблі віденського типу, пиво чеських пивоварень Махачека і Янсі та Альбрехта». Проте розвиток промисловості вимагав модернізації комунального господарства та транспортної системи.
Передумови: залізниця та «мотузянка»
Появі трамваю передував прихід до міста великої залізниці. У 1895 році до Житомира з Бердичева була прокладена вузькоколійна лінія, а вже наступного року розпочався рух пасажирських потягів. У народі їх іронічно називали «мотузянкою», оскільки поїзд зупинявся після того, як хтось із пасажирів тягнув за спеціальний мотузок, протягнутий через увесь склад до кабіни машиніста.
Поява залізничного сполучення зумовила потребу у зв’язку між вокзалом та віддаленими районами міста. Зокрема, на Богунії розташовувався «тартак» (лісопильня), і виникла необхідність доставляти лісоматеріали до залізничної станції.
Епоха кінного трамваю
У 1893 році вперше виникла ідея побудови системи кінного трамваю (конки), яка мала виконувати як вантажні, так і пасажирські функції. Після тривалих переговорів з інвесторами у 1897 році вулицями міста проклали першу вузькоколійну колію шириною 1 метр. Вона пролягала від залізничного вокзалу через Сінну вулицю, Північну (нині — Миколи Сціборського), Велику Вільську (Перемоги), Старопоштовий шлях (Вільський Шлях) до Богунського тартака. Дорогою транспортували ліс, а у зворотному напрямку — зерно до млина (нинішня кондитерська фабрика на вул. Покровській). Хоча конку ввели в дію у травні 1897 року, пасажирський рух на ній так і не розпочали.
Перехід до електричної тяги
Того ж 1897 року місцева влада переглянула умови концесії. Нові інвестори довели безперспективність кінної тяги та необхідність впровадження електрики. Для реалізації проєкту було отримане фінансування з Тульського земельного банку та створене «Товариство міських шляхів» з капіталом в 1 мільйон рублів. 20 травня 1897 року міська дума уклала остаточну угоду про будівництво «електричної залізниці».
У лютому 1898 року до думи надійшов детальний проєкт, що складався з пояснювальної записки та 13 креслень. Вже у березні проєкт було схвалено. Він передбачав дві основні лінії:
- Чуднівсько-Київська: від річки Тетерів по вул. Чуднівській (нині — Л. Качинського) через площу Олександра II (майдан Соборний) по Київській до залізничного вокзалу.
- Бердичівсько-Вільська: від Єврейської лікарні (тубдиспансер) на Великій Бердичівській через площу Олександра II по вулицях Старовільській та Вільсько-Шосейній (Перемоги) до Православного кладовища.
Будівництво та технічні особливості
Перед запуском необхідно було провести масштабні роботи: перекласти водопровід, підняти мережі телеграфних ліній та збудувати інфраструктуру. Одночасно з трамвайним депо на Малобердичівській вулиці зводилася електростанція, що дало поштовх загальній електрифікації міста.
Технічні характеристики системи:
- Ширина колії: 1000 мм (вузька колія). Це зробило Житомир одним із чотирьох міст сучасної України з такою системою (разом зі Львовом, Вінницею та Євпаторією).
- Контактна мережа: мідний провід діаметром 8 мм, підвішений на висоті 5 метрів.
- Колії: прокладені нарівні з бруківкою, щоб не заважати руху візників.
- Система руху: одна колія з роз’їздами на зупинках (4 роз’їзди на Київській лінії, по 2 — на Вільській та Бердичівській).
Офіційне відкриття
15 липня 1899 року газета «Волынь» повідомила про повну готовність системи. Офіційне відкриття руху відбулося 22 серпня 1899 року.
«Відкриття й відбулося у призначений день о 12 годині дня за участю губернатора та інших високих осіб, за винятком власне тих людей, які споруджували міську залізницю. Струм на лінію дав губернатор П. П. Катаалей. Рух розпочався. Вагони йшли переважно Київською та Бердичівською лініями, тому одному з вагонів, що відправився на Вільську вулицю, не вистачило струму, і він простояв більше півгодини».
Для старту було закуплено 8 моторних вагонів виробництва Балтійського вагонобудівного заводу (Рига). Попри вітчизняне виробництво корпусів, вони були оснащені електричним обладнанням німецької фірми «Сіменс і Гальське». П’ять вагонів мали по два електродвигуни потужністю 20 кінських сил кожен, ще три вагони були одновагонними. Трамваї курсували з інтервалом 10–15 хвилин, ставши надійним видом транспорту та водночас головним конкурентом для місцевих візників.
