Щодня ми звично домовляємося “зустрітися на Крошні”, а при знайомстві з новими людьми кажемо: “живу на Мальованці”. Це звичні точки на карті та буденні маршрути. Та чи задумувався ти, що ці назви є справжнім міським кодом? Кожен мікрорайон Житомира зберігає свої історії та легенди. Давай разом розшифруємо, про що говорить наше місто.
Крошня: як історія скіфів переплелась з чеськими колоністами
Активний північний район Житомира має назву “Крошня”. Перша офіційна згадка про нього міститься у “Литовській метриці” та датується 1440 роком. Та насправді локація має набагато древнішу історію, адже на берегах річки Крошенки було знайдено поселення скіфів, датоване VIII–III століттям до нашої ери.
У 1870-х роках до Крошні почали масово прибувати чеські колоністи. Вони привезли з собою технології та перетворили територію на центр хмелярства. Традиції збереглись: у 1912 році на цьому місці побудували пивний завод “Волинь”. Містянам особливо припав до душі трактир на його території.
Насправді те, що ми звикли називати Крошнею, раніше було трьома різними селами: Крошня-Українська, Крошня-Чеська та Нова Крошня. Лише у 1958 році вони були об’єднані в єдине селище міського типу, а у 1971 році остаточно увійшли до складу Житомира.
Богунія: від хутора на землях барона до знаменитої панчішної фабрики
Раніше ця містина називалась Врангелівкою та була хутором на землях волинського віцегубернатора барона фон Врангеля. У XIX столітті через річку Кам’янку було споруджено міст. Якийсь час на хуторі перебував 20-й піхотний Галицький полк, а вже у 1921 році — Богунський стрілецький полк. Саме на честь його й перейменували хутір.
У 1935 році в Богунії запрацювала панчішна фабрика, яку в народі одразу назвали “чулочкою”. Під час Другої світової війни на її території окупаційні німецькі війська розгорнули табір для полонених та поранених. Після війни фабрику використовували для навчань радянських офіцерів. Наразі там розміщується сучасний Військовий інститут ім. С.П. Корольова. З 1973 року Богунський адміністративний район офіційно став частиною Житомира.
Корбутівка: колись хутір, а зараз — улюблений мікрорайон сучасних містян
Корбутівка стала улюбленим місцем для відпочинку, адже саме тут розміщені набережна та Гідропарк. Але ще у XVIII столітті це був хутір Пантелеймона Корбута. У 1867 році до його складу входило шість дворів, а вже у 1906 році населений пункт налічував 18 садиб. Наприкінці XIX століття неподалік від нього утворили «чумне» кладовище, де ховали померлих від інфекційних хвороб.
Починаючи з 1923 року Корбутівку перестали вважати окремим населеним пунктом. Саме у цей час і починається активна забудова території мікрорайону.
Мальованка: місце трьохсот курганів
Мікрорайон, розташований у західній частині міста, має цікаву назву. Втім походження топоніму “Мальованка” достеменно невідоме. Існує чимало версій: від мальовничих пагорбів над річкою Кам’янкою до «мальованих» вивісок торгівельних лавок, які розташовувались саме тут.
Насправді Мальованка — не лише красивий мікрорайон біля річки, але й цікаве місце з глибокою історією. У 1870-х роках тут було розкопано близько 300 курганів, які датуються від бронзової доби до часів Русі.
Активна забудова невеликих хуторів стартувала на початку XIX століття. Розвивалось і виробництво. Зокрема, у 1895 році тут побудували шкіряний завод Рабіновича і Бравера, який спеціалізувався на виготовленні підошов та різноманітних заготовок для виробництва чобіт.
Хмільники: гора магнатів
Часто цей район помилково називають “Маликова” через однойменну вулицю. Втім справжня історична назва — Сурина гора, адже у XIX столітті тут розташовувався маєток магнатів Суриних.
З цим місцем пов’язана одна з найтрагічніших міських легенд. На території колишньої садиба нащадків Суриних є скульптура Діви Марії. Подейкують: її встановив пан Сурин на згадку про доньку, яка померла в юному віці від укусу змії в саду.
Смолянка: від смолокурів до військових
Південна частина міста названа на честь смолокуріння. У навколишніх селах здавна видобували смолу, тому саме це ремесло й дало ім’я території, розташованій біля мальовничого Тетерева.
Пожвавлення забудови Смолянки припадає на середину XIX століття. У 1850-х роках міська влада виділила ділянки для зведення будинків для відставних солдатів. Відтоді район почав поступово зростати та набувати сучасного вигляду. З 1960-х років місцевість офіційно стала входити до складу міста. Сьогодні на території Смолянки розташоване військове кладовище, а через вулиці прокладена тролейбусна мережа, що з’єднує різні частини Житомира.
Путятинка: перший хмарочос Житомира
На південному сході від центру міста розташована відома всім житомирянам Путятинка, що отримала назву від притоки Тетерева — річки Малої Путятинки. Історично ця місцевість охоплювала кілька хуторів, а також приватні землеволодіння. Територія була добре відомою, адже тут влаштовували ярмарки. Серцем району був Путятинський майдан (або Базарна площа).
У повоєнний час територія Путятинки почала активно забудовуватись. А у 1990-х роках з’явився 16-поверховий житловий будинок заввишки 58 метрів, найвищий у місті.
Польова (Східний): космічні мрії
Ще в середині XX століття тут були поля інституту сільського господарства. Але у 1960-х роках почалась активна розбудова району. У 1981 році сюди пустили тролейбус, звели кінотеатр “Космос” та фонтан “Космонавт”.
Можливо, для когось назви наших районів — просто написи на мапі Google. Але для нас, містян, це історія міста, яка налічує вже сотні років. Тут переплелись минуле скіфів, чеських пивоварів, місцевих магнатів, космічні мрії XX століття та сучасне життя. Завдяки цьому звичайну прогулянку містом можна перетворити на маленьку подорож у часі. Не забувай, що ми — частина великої історії міста, яка триває просто зараз: поки ти читаєш ці рядки.