Житомирський поштамт сьогодні виглядає для більшості містян звично, буденно і, можливо, навіть нудно. Але чи знаєте ви, що цій споруді вже 93 роки? Давайте поглянемо на неї ширше, адже вона значно цікавіша і прогресивніша, ніж здається на перший погляд.
Наш поштамт — це живий приклад перших витоків принципів сучасної архітектури
Багато елементів, які в сучасних новобудовах здаються нам чимось стандартним, починалися саме тут. Можна тільки уявити, наскільки революційно і навіть “дико” ця будівля виглядала у 1930-х роках. На той час буквально все місто ще було забудоване звичними прибутковими будинками, приватними садибами та класичною сакральною архітектурою. Там панував декор, зрозумілі ліпні елементи, звичні пропорції та логічний для тієї епохи вигляд. І раптом серед консерватизму з’являється велика споруда з абсолютно іншою філософією. Це була смілива гра різних об’ємів та світла, з величезними вікнами та абсолютно новим містобудівним підходом. Замість класичних віконних прорізів — майже безперервна лінія скління, а на куту — майже на всю висоту вертикальний вітраж сходової клітини. Навіть вхід тут не такий, як усі звикли, — він заглиблений ніби портал, а сама споруда динамічно розгорнута одразу на дві вулиці.
Функція диктує форму
Такий сміливий і прогресивний вигляд повністю відповідав тогочасному стилю — конструктивізму. Його головний принцип: не декор, а функція. І з точки зору функціональності тут усе продумано неймовірно глибоко. З самого початку це була не просто пошта, а потужний комунікаційний вузол: телефонна та телеграфна станції. Але за цим візуальним мінімалізмом стояла ціла наукова та естетична філософія світового модернізму. У ті роки вона паралельно розвивалася в німецькій школі Баугауз, у маніфестах Ле Корбюзьє та в роботах наших архітекторів- конструктивістів. Житомирський поштамт став живим втіленням цієї глобальної архітектурної революції, увібравши в себе передові принципи епохи: від вільного планування до культу світла й простору.
Найдивовижніше сховано всередині: ця споруда функціонує за рахунок прогресивної для тих часів внутрішньої каркасної системи і практично позбавлена внутрішніх несучих стін. Звісно, тут є легкі перегородки та капітальні стіни між технічними зонами. Однак кожен, хто бував у головній залі пошти, міг помітити, що цей величезний простір площею майже 200 квадратних метрів тримається всього на двох залізобетонних пілонах та системі балок, які зв’язані між собою. Особливо масштабно ця конструктивна сміливість відчувається в частині видовженого корпусу з боку вулиці Михайлівської: тамтешні приміщення реально можуть утворити гігантські простори завдовжки близько 40 метрів і завширшки майже 14 метрів.
Як це вдалося реалізувати у 30-х роках?
Будівля зводилася за прогресивними на той час методами. Вона має всередині цілісний залізобетонний каркас із системи балок та пілонів — технологія, яка тоді лише починала завойовувати світ і повністю перевернула уявлення про будівництво. Замість того, щоб уся вага тиснула на товсті цегляні стіни (як це робили століттями), архітектори перенесли все навантаження на внутрішню залізобетонну опору. Саме це дозволило перекривати величезні площі без товстих внутрішніх стін і реалізувати принцип вільного планування. Оскільки внутрішні стіни більше нічого не тримали, простір всередині можна було кроїти як завгодно. Більше того, продумані інженерні рішення дозволили зробити фасади з великою кількістю вікон — площа скління тут фактично більша, ніж площа стін між вікнами. Це була філософська боротьба за світло та простір. Завдяки цій же каркасній системі архітектори змогли створити і головний акцент — величне кутове стрічкове вікно та унікальну сходову клітину, яка завдяки суцільному вітражу буквально заливалася денним світлом, перетворюючи звичайні сходи на світловий колодязь.
Видозмінена естетика
Сьогодні ми бачимо інший вигляд споруди. Великі зміни відбулися в 1960-х та 1970-х роках. Саме тоді з боку вулиці Михайлівської над двоповерховим крилом добудували третій поверх. Автентичне кутове вікно сходової клітини заклали склоблоками, весь фасад облицювали вапняковими плитами, а великі суцільні вікна розділили перегородками навпіл.
Через таку модернізацію поштамт втратив естетику 30-х років й отримав новий вигляд знайомий кожному, через що зараз і сприймається більшістю як типова будівля пізнішого періоду. В оригіналі ж споруда була набагато динамічнішою. Як видно на первісних кресленнях та тогочасних фотографіях, вона складалася з різних за висотою об’ємів (триповерхового та двоповерхового) з виразним підвищеним кутовим акцентом.
Колористика теж була іншою: світло-сірий тиньк із білими смугами навколо вікон, які підкреслювали геометрію, а самі віконні рами були коричневого кольору. Споруда мала справжню конструктивістську естетику, схожу на творіння школи Баугауз — мінімалістичну, чесну та функціональну.
Проте, якщо радянські втручання принаймні намагалася зберегти цілісність монументального вигляду, то в роки незалежності почались вже інші несанкціоновані втручання.
Замість того, щоб цінувати унікальну спадщину, її перетворили на майданчик для хаотичних конструкцій. “Укртелеком” десятиліттями завішує головний художній акцент будівлі — те саме кутове вікно — своїм пластиковим логотипом по всій висоті. Попри офіційний статус щойно виявленого об’єкта культурної спадщини, підприємець почепив прямо на цю кутову частину гігантський рекламний телеекран, який повністю перекреслив архітектурну логіку фасаду. Також щоб організувати окремий доступ з вулиці до комерційних приміщень, у автентичному фасаді прорубали отвори для дверей, а вхідну групу обклали темною плиткою. Це все призвело до сьогоднішнього непривабливого вигляду.
Поштамт у контексті України
В Україні споруд такого рівня збереглося не так багато. Хоча проектів в епоху конструктивізму створювали чимало, унікальних, складних авторських об’єктів архітектурного авангарду значно менше. І наш житомирський поштамт — один із них. Його прямими «побратимами» можна назвати культові об’єкти у Харкові. Це знаменитий Харківський головпоштамт (який є значно більшим за масштабом, але дуже схожим за композицією та логікою) та величний Держпром — світовий взірець конструктивізму. До речі, є припущення, що над нашим поштамтом могли працювати ті ж архітектори названих споруд, адже є певні стилістичні ознаки. Обидва ці об’єкти зберегли автентичний вигляд. Дивлячись на них, ми можемо уявити, якою була архітектурна перлина Житомира до того, як її модернізували.
