17 вересня в Україні відзначається День усиновлення. Цю дату зазвичай згадують побіжно — десь між офіційними привітаннями та черговим інформаційним постом від держслужбовців. А тим часом за нею стоїть майже 60 тисяч дітей, які в Україні ростуть без родини, і лише невелика кількість дорослих готова подарувати цю родину дитині. У 2025 році Житомирська область увійшла до п’ятірки регіонів України за кількістю усиновлених дітей. Розповідаємо, що стоїть за цією цифрою, чим усиновлення відрізняється від опіки чи прийомної сім’ї.
68 дітей знайшли родини: що стоїть за цифрами
За даними Opendatabot, торік в Україні всиновили 1150 дітей: лідирує третій рік поспіль Дніпропетровщина (136 дітей), далі Київщина (122) і Одещина (101). Замикає п’ятірку Житомирщина — 68 дітей знайшли тут нові родини у 2025 році і ще 13 — за перші місяці 2026-го.
Часто у ЗМІ або соцмережах можна почути слова «усиновлення», «опіка» або словосполучення «прийомна сім’я». Багато хто помилково сприймає їх як синоніми, але насправді це абсолютно різні шляхи допомоги дитині — з різною метою, тривалістю, а також рівнем відповідальності. Пояснимо трішки детальніше:
- усиновлення — найстабільніша форма: дитина юридично стає повноправним членом сім’ї, з такими самими правами, як у рідних дітей, та лишається в родині назавжди;
- опіка (для молодших дітей) та піклування (для підлітків) — тимчасовий захист, коли дитина не може жити з біологічними батьками. Юридичний зв’язок із рідною сім’єю при цьому не розривається, і за певних умов дитина може згодом повернутися додому;
- патронат — найкоротша за терміном форма: сім’я патронатного вихователя тимчасово приймає дитину, поки соціальні служби працюють із кризою в її рідній родині або вирішують подальшу долю;
- прийомна сім’я і дитячий будинок сімейного типу — це виховання дітей, які залишилися без батьківського піклування, за підтримки держави.
Окремо варто уточнити про патронатне виховання, адже, по суті, це професія. Патронатний вихователь працює офіційно та отримує зарплату. До речі, цей час зараховується до загального трудового стажу. За свою роботу патронатний вихователь отримує щомісяця 3 мінімальні зарплати, а додатково держава виплачує гроші на утримання дитини. Патронатним вихователем може стати кожен, хто має досвід виховання дітей та готовий приймати їх у своєму житлі. У вихователя обов’язково має бути помічник. Це може бути член родини, який живе разом із ним, або інша повнолітня людина, яка не є родичем і живе окремо.
Перш, ніж зважитись на такий важливий крок, варто чесно зізнатись собі: чи готовий ти до рішення «на все життя», чи можеш допомогти лише тимчасово. Саме від цієї відповіді залежить, який шлях підходить саме тобі.
Від патронату до власного дому
За сухими формулюваннями «патронат» або «дитячий будинок сімейного типу» стоять цілком конкретні історії. Одна з них — про подружжя Світлану та Олександра Лосів з села Іванівка на Житомирщині.
Два роки вони були патронатними вихователями — за цей час подружжя прийняло до своєї родини вісьмох дітей. Першими до родини Олександра та Світлани потрапили троє дітей: дві 10-річні дівчинки-близнючки та 9-річний хлопчик. Згодом у родині деякий час жила й півторарічна дівчинка: вона потребувала багато уваги й не була привчена гратися іграшками. За два місяці в новій родині вона почала звикати до мультфільмів, іграшок та звичайного дитячого життя. Коли ситуація в її біологічній сім’ї покращилася, дівчинка повернулася додому.
Але згодом подружжя зрозуміло: вони хочуть бути поруч з дітьми не місяцями, а роками. І вже у липні 2026 року вони відкрили власний дитячий будинок сімейного типу. Зараз із подружжям живуть 11-річна Каріна та 10-річна Оленка. Каріна раніше вже перебувала в цій родині під патронатом — і, як зізналася згодом, потай мріяла, щоб Олександр і Світлана залишили її назавжди.
Для подружжя важливо не лише підтримати дитину в моменті, а й залишатися поруч упродовж років — допомагати розвиватися, помічати успіхи в навчанні, спорті та творчості й постійно оточувати любов’ю та турботою. Світлана наголошує: родина — це коли один за всіх і всі за одного. Тому важливо слухати, поважати, підтримувати та любити одне одного.
У родині вже сформувалися і певні маленькі традиції — спільні вечори, вечірнє чаювання, на яке дівчата завжди дуже чекають. Нині родина Лосів готується прийняти нових дітей. Їхню кількість поки не визначили, однак подружжя готове виховувати і хлопчиків, і дівчат різного віку.
Наразі в Житомирській громаді працює 11 таких будинків сімейного типу, у яких виховують 70 дітей. А по всій Житомирщині — уже 72 ДБСТ і 482 дитини, які знайшли в них дім.
Родина не тільки для малюків
У цьому році на одну щасливу дитину у Житомирі стало більше: подружжя Олександра та Вікторії Кравчуків стало прийомними батьками для 14-річної Юлі. До цього дівчинка жила в патронатній сім’ї.
Сам же Олександр уже кілька років працює з дітьми-сиротами як соціальний працівник громадської організації «Останній дзвоник»: проводить виховні години, допомагає юридично та медично, а разом з командою підтримує денний центр на майдані Перемоги, де опікуються 70-80 дітьми. Вікторія — медсестра, зараз повертається до професії після декрету. У подружжя вже є трирічний син.
Вікторія розповідає, що ще на початку стосунків вони з майбутнім чоловіком, обговорюючи своє бачення сім’ї, говорили не лише про власних дітей, а й про бажання подарувати родину дитині, яка цього потребує. Подружжя розуміло, що не зможе допомогти всім, але вважало, що змінити життя хоча б однієї дитини — цілком реально.
Ця історія руйнує поширений стереотип: мовляв, беруть у сім’ї лише немовлят або малюків. Юлі — 14, і саме таким підліткам знайти нову родину складніше.
Дім, який будувала вся громада
Не завжди новий дім для дітей — це наявна квартира чи будинок сім’ї. Наприкінці серпня 2026-го у селі Сколобів Пулинської громади Житомирського району відкрили новий дитячий будинок сімейного типу, який будували майже півтора року. Тут оселилися дев’ятеро дітей, якими опікуватиметься родина Євгенія та Раїси Салфетникових. До речі, це вже сьомий такий будинок у громаді.
Просторий дім з ділянкою для спільного дозвілля з’явився завдяки співпраці місцевої влади, благодійного фонду «Міст у життя» за підтримки німецької організації, а також житомирського забудовника, який виконав основний обсяг будівельних робіт. І це найкращий приклад того, що системний підхід Житомирщини — це реальна співпраця громади та людей, які готові робити добрі вчинки.
Чому охочих подарувати дітям турботу та любов усе одно не вистачає
В Україні станом на кінець 2025 року налічувалося 59 350 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Лише третина з них — це сироти, які втратили обох батьків, решта ж — позбавлені батьківського піклування з різних причин. Тож формально дитину не можна віддати в нову родину, хоч вона і живе в інтернаті.
Варто відзначити, що наприкінці минулого року було зафіксовано 2097 кандидатів-усиновлювачів, що на 13% менше, ніж у 2024-му. Більшість усиновлювачів шукають здорову дитину дошкільного віку, а серед тих, кого насправді можна усиновити, переважають підлітки, діти з проблемами здоров’я, брати та сестри, яких не можна розділяти. Тому далеко не кожен кандидат врешті-решт знаходить «свою» дитину, навіть маючи щире бажання.
Якщо ти відчуваєш, що готовий зважитися на серйозний та відповідальний крок, то звернися до служби у справах дітей Житомирської міської ради. Там нададуть детальну консультацію щодо патронатного виховання, створення дитячого будинку сімейного типу або усиновлення. Фахівці розкажуть, які форми влаштування дитини доступні, які документи необхідні та як саме відбувається підбір сім’ї. Це не рішення на емоціях. Це тривалий та відповідальний шлях, пройти який може кожен, хто дійсно готовий змінити на краще життя дитини.